Іноді помилково “білою смородиною” називають порічки.
Yазви літніх ягід в українській мові – це не просто слова, а частина нашої мовної та культурної спадщини / фото ua.depositphotos.com
У питанні щодо назв літніх ягід важливо розрізняти літературну норму, давні традиційні назви, діалектизми та пізніші запозичення. Про це у коментарі УНІАН розповіла вчителька української мови Тетяна Шкарлута, відповідаючи на запитання щодо вживання назв деяких літніх ягід.
Стосовно того, чому аґрус часто називають “крижовником” і чи це калька з російської, експертка зауважила, що назви літніх ягід в українській мові – “це не просто слова, а частина нашої мовної та культурної спадщини”.
“Саме тому важливо розрізняти літературну норму, давні традиційні назви, діалектизми та пізніші запозичення”, – сказала вона.
Відео дня
Так, в оповіданні “Школа” (1895 рік) Лесі Українки є речення: “Походжаючи стежкою поміж кущами порічок та агрусу, товаришка моя помалу завела річ про те, що от уже весна, учіння скінчене і час би вже їй їхати додому”.
Читайте також:
Командиру 155 ОМБр оголосили підозру через викрадення та вбивство цивільних
Деякі українці можуть вийти на пенсію до 60 років: в ПФУ уточнили, про кого йдеться
Цивільна дружина теж має право на виплати за смерть військового: як отримати кошти
Водночас, зазначає вчителька, у “Санаторійній зоні” (1924 рік) Миколи Хвильового є таке: “І зараз, коли публіка розбіглась, анарх, зиркнувши на сестру Катрю, згадав глуху доріжку в крижовник”.
Крім того, розповіла Шкарлута, “крижовник” трапляється і в Ганни Барвінок, але якщо проаналізувати кількість згадок слова “аґрус” порівняно з “крижовником” у корпусах українських текстів різного часу і жанру, то “аґрус” трапляється непорівняно частіше (572 рази проти 7).
“Звідси можна зробити висновок, що нормативною українською назвою є аґрус, а не крижовник. Хоча слово аґрус також є давнім запозиченням, а не питомою назвою”, – сказала вона.
“Біла смородина”
На запитання щодо того, як правильно українською назвати “білу смородину”, експертка зауважила, що смородина та порічки – це абсолютно різні ягоди.
Так, смородина – це чорна ягода із листям специфічного аромату, помилково “білою смородиною” називають порічки, які можуть бути як червоними, так і білими.
Чорниця, яфина та лохина
Відповідаючи на запитання щодо того, чи чорниця, яфина та лохина – це одна ягода чи різні і чому лохину плутають із “голубикою”, Шкарлута зазначила, що чорниця та яфина – це одна й та сама ягода, просто яфина є діалектною назвою, поширеною на Гуцульщині, Закарпатті, Бойківщині та в частині Полісся.
“Натомість лохина – це інший вид ягоди: вона більша, має світлу м’якоть і майже не фарбує руки. Через вплив російської її часто називають голубикою, однак нормативною українською назвою є саме лохина”, – підкреслила вона.
Різниця між суницею і полуницею
Стосовно того, яка різниця між суницею і полуницею і чому “земляніка” та “клубніка” неправильні, експертка зауважила, що так само варто розрізняти суницю і полуницю.
“Суниця – це традиційно лісова, дрібна й дуже ароматна ягода, а полуниця – велика садова ягода, яку ми звикли бачити на городах і в продажу”, – сказала вона.
Водночас слова “земляніка” та “клубніка” є запозиченнями з російської мовної традиції й не відповідають сучасній українській літературній нормі.
Регіональні та питомі назви
Також на запитання щодо того, звідки в українській стільки регіональних та питомих назв для ягід, і чи варто зберігати діалектні слова на кшталт “яфини”, чи вони застарілі, Шкарлута підкреслила, що велика кількість назв ягід пояснюється тим, що українська мова формувалася в різних історичних регіонах, кожен з яких зберіг власні мовні особливості.
“Саме тому поруч із літературними назвами існують такі давні діалектні слова, як яфина. Це не помилки й не застарілі слова, а жива частина української мовної спадщини, яку варто знати й берегти. Водночас для загальноукраїнського спілкування доречно користуватися літературними назвами: аґрус, порічка, чорниця, лохина, суниця, полуниця, а діалектні варіанти сприймати як ще одне свідчення багатства української мови”, – сказала вчителька.
Вживання чоловічих імен в українській мові
Як повідомляв УНІАН, раніше Шкарлута розповіла, що імена “Стьопа”, “Діма”, “Льоша”, “Міша” та “Петя” прийшли з російської мовної традиції і масово поширилися в Україні в радянський період.
Водночас в питанні про коректне вживання імен варто зважати на два аспекти: мовний та етичний. Тобто потрібно і знати мовні норми, і враховувати звичку конкретної людини.
